Я не вiрю, що прийде вiдрада
Безутiшного глузду мого.
Тому серце моу
Стине, мов кам’яне
У безоднях сумлiння мого.
Бiльше я не вiрю, не знаю,
Не сплю, не страждаю,
Дивлюсь як зiтхау
Сумлiння серця мого.
Я в недiлю споруду поставлю
Непорушного сенсу мого,
Але серце моу
Стине, мов кам’яне,
Невiдома будова його.
