Ледве йшов пильним шляхом,
Дивлюсь, сидить старий Махатма.
Пiдiйшов та кажу таке
Я йому
«Добрий день, старий Махатмо.
Хай твiй могутнiй дух живе спокiйно
Бiля заводiв всесвiту».
Вiн менi
Вiдповiв таке, що я мало що зрозумiв.
Чи, може, вiн спав, чи, може, вiн розмовляв iз зiрками,
Чи розмовляв зi мною мовою птахiв або трави?
Я йому
«Скажи ме-менi, Вчителю,
Двi краси Свiту: Мiсяць та Сонце
Мають iнколи зустрiчi? Чи?.. «
Вiн менi
Подарував таку усмiшку, такий струм добра,
Що навкруги заспiвали птахи,
А в душi моїй наче грянув казковий хор
Смарагдових цвiркунiв та польоту золотих бджiл.
Я йому
«Гура!
А скажи ме-менi, джерело добра,
Хто перший вийде до Захмареної Брами,
Славетний чиновник, чесний сiм’янин
Або щирий господар? «
Отаке спитав я його.
Вiн мене
Вiн мене, таки, вбив глибиною вiдповiдi,
Що я не мiг дихати, не мiг вiдчувати нiг,
Не мiг почути течiї Ганга, не мiг дивитись у вiчi Гурi
Та й не мiг бiльш стояти й розмовляти.
Обернувсь та й пiшов собi пильним шляхом.
Мудрий Махатмо!
Хай будуть вiчнi твої слова,
Що вiдновляють душу.